Один в каное

Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.

Потім дістала з кишені, відкрила
Свої заляпані соусом крила.

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Скільки можна лити, скільки можна бавити слова?
Вони — не діти!

Але мені подобається, як ти ідеш.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.

Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,
Що «завтра» негайно і невідворотньо відбудеться!

Бути тобою, чи жити в своє?

Небо шукає, небо знаходить.
Спустилося з даху і знову ходить,
Ходить грозою, лягає в квіти,
Трохи полежить і мусить іти.

Зараз вимкнуть воду, і я знов не встигну змити гріх,
Вчорашній гріх.
Він мою свободу розітне навпіл, жбурне до ніг,
До твоїх ніг.

Неперекладене в мені у скло твоїх очей
Кричить-жбурляє: «Не ставайте рабами людей!»

Сади бетонно-балконно-висячі
Над рівнем моря на сотні, тисячі.

Розбитими колінами ввіпершись об асфальт,
Повільно сходить сонце із перших шпальт.
Ловлю оком, точніше його краєм
Твій безтілесний схід і нарікаю в собі раєм.

Дивно,
Крізь стіни все видно…
Чути
Міжкімнатні маршрути…

Цей світ — речей, а речі — хворі!
І ти вже тут, у тому хорі!
Йди на голос мій,
Йди на голос мій..

Метри моди метри квадратні
Перетворили в подіуми моди хатньої,
І тепер тендітні холодні дочки
Кожен день міняють свої тапочки.

На коліна трави лягає тінню день,
Щоб долистати-доспівати свою «Книгу Пісень».

Небо – солоне, таке спонтанне,
Дивиться в когось і в когось тане.
Дихає громом, знаходить цілі –
Напитись моря і стати сіллю.

Ти – трохи холодний, а зазвичай
Такі люблять каву, а я – чай.

Я ж бачила, я зрозуміла знак:
Усе навпаки і усе не так,
Навіть ти!

Мій світ гойдається, підвішений на нитці
За палець неба, що купається у молоці.

Десь вони читали, хтось там натякнув,
Що «стіна лиш грається в стіну».

В тебе хриплий бас, а такі найчастіше
Наспівують джаз, а я – щось інше.

Сьогодні небо таке раптове,
Трохи готичне і ледь барокове.

Небо так і не прийняло теорій буття, як і я.

Твої руки… із них проростають квіти,
Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!